Studia Prawnicze KUL, 2024, nr 3

Permanent URI for this collection

https://hdl.handle.net/20.500.12153/8017

Browse

Browsing Studia Prawnicze KUL, 2024, nr 3 by browse.metadata.rights "Attribution 4.0 International"

Now showing 1 - 19 of 19
  • Item
    Amielańczyk, Krzysztof
    (Wydawnictwo KUL, 2024)
    Celem artykułu jest wykazanie, że reguła nemo plus iuris w prawie rzymskim osiągnęła cechę uniwersalności i zasadniczo nie doznawała istotnych wyjątków. Wyjątki wskazywane w nauce romanistycznej wynikają z założenia, że w prawie rzymskim dochodziło niekiedy do zbycia rzeczy nie przez właściciela, lecz, przykładowo, przez uprawnionego z pactum de vendendo zastawnika. W takim podejściu zawarte jest przekonanie, że odstępstwo od reguły tkwi w tym, iż zbywał rzecz niewłaściciel. Tymczasem – w szerokim tego określenia znaczeniu – za „uprawnionego do zbycia” w prawie rzymskim należałoby uznać także tego, komu wolno było (z woli bądź w interesie właściciela) zbyć jego rzecz. Inaczej sprawa przedstawia się we współczesnym prawie cywilnym. Reguła nemo plus iuris doznaje już całego szeregu radykalnych, znacznie poważniejszych niż w prawie rzymskim wyjątków. Najważniejszymi są nabycie od niewłaściciela własności rzeczy ruchomej w dobrej wierze (art. 169 Kodeksu cywilnego) i nabycie nieruchomości od niewłaściciela na podstawie rękojmi wiary publicznej ksiąg wieczystych. Tam, gdzie ustawa aż tak radykalne wyjątki stwarza, odchodzi tym samym od ducha prawa rzymskiego i jednoznacznie przełamuje zasadę. Jeśli pojawia się dyskusja o potrzebie kolejnego wyłączenia reguły nemo plus iuris, należy przypominać, że w prawie rzymskim reguła miała charakter stanowczy, a klucz dopuszczalności jej nielicznych wyłączeń tkwił w akceptacji dla uprawnienia do zbycia prawa innej osoby, ale tylko za jej zgodą bądź w jej interesie. The article intends to demonstrate that the nemo plus iuris rule in Roman law acquired the attribute of universality and essentially was not subject to significant exceptions. The exceptions pointed out in Roman studies are based on the assumption that in Roman law property was sometimes disposed of not by the owner, but, for example, by a pledgee entitled under a pactum de vendendo. This approach assumes that the exception to the rule lies in the fact that the property was sold by a non-owner. However, in the broad sense of the term, a person “entitled to dispose” in Roman law would also include a person entitled (either by the will or in the interest of the owner) to dispose of their property. The case is different in contemporary civil law. The nemo plus iuris rule is now subject to a wide range of radical exceptions, much more serious than in Roman law. The most important ones are the acquisition of bona fide ownership of movable property from a non-owner (Article 169 of the Civil Code) and the acquisition of real property from a non-owner under land and mortgage registers’ public credibility warranty. Where the law creates such radical exceptions, it thus departs from the spirit of Roman law and unequivocally breaks the rule. If a discussion arises about the need for yet another exception to the nemo plus iuris rule, it should be reminded that in Roman law the rule was firm in nature and the key to the permissibility of its few exceptions lay in the acceptance of the power to dispose of another person’s right, but only with their consent or in their interest. Мета цієї статті – показати, що правило nemo plus iuris у римському праві набуло характеристики універсальності і загалом не зазнало значних винятків. Винятки, на які вказують римські дослідники, ґрунтуються на припущенні, що в римському праві іноді відбувалося розпорядження майном не власником, а, наприклад, уповноваженим на підставі pactum de vendendo. При такому підході існує припущення, що виключенням з правила є той факт, що майно було продано не власником. Однак у широкому розумінні цього терміну «продавцем» у римському праві слід вважати і особу, якій було дозволено (за волею або в інтересах власника) розпоряджатися майном. Правило nemo plus iuris вже страждає від цілої низки радикальних винятків, набагато серйозніших, ніж у римському праві. Найважливішими з них є набуття добросовісного володіння рухомим майном від невласника (стаття 169 Цивільного кодексу) та придбання нерухомого майна від невласника на підставі гарантії публічної вірогідності поземельних та іпотечних реєстрів. Там, де закон створює такі радикальні винятки, він тим самим відходить від духу римського права і однозначно порушує правило. Якщо виникає дискусія про необхідність ще одного винятку з правила nemo plus iuris, слід нагадати, що в римському праві це правило було непохитним, а запорукою допустимості його нечисленних винятків було визнання повноваження розпоряджатися правом іншої особи, але тільки за її згодою або в її інтересах. Цель настоящей статьи – показать, что правило nemo plus iuris в римском праве достигло характеристики универсальности и в целом не подвергалось существенным исключениям. Исключения, на которые указывается в римской науке, основаны на предположении, что в римском праве иногда происходило отчуждение имущества не собственником, а, например, залогодержателем, имеющим право по pactum de vendendo. При таком подходе предполагается, что исключение из правила состоит в том, что имущество было отчуждено несобственником. Однако – в широком смысле этого определения – в римском праве лицом, «уполномоченным к отчуждению» следует считать того, кому было позволено (по воле или в интересах собственника) отчуждение имущества. В современном гражданском праве дело обстоит иначе. Правило nemo plus iuris влечет уже за собой целый ряд радикальных исключений, гораздо более серьезных, чем в римском праве. Наиболее важными из них являются приобретение добросовестного права собственности на движимое имущество от несобственника (статья 169 Гражданского кодекса) и приобретение недвижимого имущества от несобственника на основании законной гарантии публичной достоверности кадастрового реестра. Когда закон создает столь радикальные исключения, он тем самым отступает от духа римского права и однозначно нарушает правило. Если возникнет дискуссия о необходимости еще одного исключения из правила nemo plus iuris, следует напомнить, что в римском праве это правило было незыблемым по своей природе, и ключ к допустимости его немногочисленных исключений лежал в признании полномочия распоряжаться правом другого лица, но только с его согласия или в его интересах.
  • Item
    Bibliografia prac ks. prof. dr. hab. Antoniego Dębińskiego
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Adamczewski, Karol
  • Item
  • Item
    Colleagues with rules. Censorship and the principles of holding office in Republican Rome
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Tarwacka, Anna
    The article discusses the principles of holding office of censor. Even though it seems that such principles were respected, there were some deviations from the general rules due to the peculiarities of this magistracy. Particularly strong was the principle of collegiality, allowing colleagues in office to block each other and preventing them from acting alone against the will of the other censor. Artykuł dotyczy zasad sprawowania urzędów w republikańskim Rzymie w odniesieniu do cenzury. Wydaje się, że były one respektowane, choć zdarzały się pewne odstępstwa od ogólnych reguł, wynikające ze specyfiki tej magistratury. Szczególnie silna była zasada kolegialności, pozwalająca kolegom na urzędzie wzajemnie się blokować i uniemożliwiająca im samodzielne działanie wbrew woli drugiego cenzora. У цій статті йдеться про правила займання посади y республіканському Римі щодо цензури. Здається, їх дотримувалися, хоча були деякі відхилення від загальних правил, зумовлені особливостями цього магістрату. Особливо сильним був принцип колегіальності, що дозволяв колегам на посаді блокувати один одного і не давав можливості діяти незалежно всупереч волі іншого цензора. В настоящей статье рассматриваются правила ведения государственной службы в республиканском Риме в отношении цензуры. Судя по всему, они соблюдались, хотя и были некоторые отклонения от общих правил, связанные с особенностями этой магистратуры. Особенно сильным был принцип коллегиальности, позволявший коллегам по должности блокировать друг друга и не позволявший им действовать самостоятельно против воли другого цензора.
  • Item
    De proxeneticis. O pośrednictwie handlowym w prawie rzymskim uwag kilka
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Sitek, Bronisław
    Przedmiotem opracowania jest instytucja pośrednika handlowego w prawie rzymskim określanego jako proxeneta. Po wojnach punickich Rzym ewoluował w kierunku państwa globalnego, co przyczyniło się do dynamicznego rozwoju gospodarczego, zwłaszcza handlu. Kupcy przemierzający ogromne połacie imperium potrzebowali lokalnego wsparcia ze strony osób znających miejscowe prawo, zwyczaje, a przede wszystkim stosunki handlowe. Pierwowzorem dla działalności proxenetae były osoby zajmujące się swataniem czy poszukiwaniem klientów dla prostytutek (lenocinium). Instytucja pośrednika handlowego w prawie rzymskim jest dość dobrze opracowana w literaturze dawnej i współczesnej. Nie istnieje natomiast żadne szersze opracowanie tej instytucji w piśmiennictwie polskojęzycznym. Stąd celem opracowania jest przede wszystkim przybliżenie polskiemu czytelnikowi takich kwestii, jak: kim był proxeneta, na jakiej podstawie prawnej działał, sposób określenia jego wynagrodzenia, rozstrzyganie sporów między pośrednikiem a osobą, której udział profesjonalnego wsparcia. Ciekawym zagadnieniem poruszanym w niniejszym studium jest również kwestia społecznej oceny działalności proxenetae. Podstawową zastosowaną metodą badawczą jest metoda prawno-historyczno-dogmatyczna. Badania zostały ograniczone zasadniczo do analizy trzech fragmentów autorstwa Ulpiana zachowanych w D. 50.14. Ponadto, w ramach metodologii, Autor przeprowadzając analizę wspomnianych fragmentów, opierał się na ich umiejscowieniu przez Otto Lenela w Palingenesia, co niewątpliwie stanowi novum w dotychczasowym dorobku romanistycznym. Podstawowym wnioskiem płynącym z opracowania jest stwierdzenie, że proxeneta jest archetypem dzisiejszej instytucji pośrednika handlowego. The subject of this study is the institution of a trade intermediary in Roman law referred to as proxeneta. After the Punic Wars, Rome evolved into a global state, which contributed to rapid economic development, especially of trade. Merchants traversing vast swathes of the empire needed local support from people familiar with local law, customs and, above all, trade relations. The prototype for the activity of proxenetae were persons engaged in matchmaking or finding clients for prostitutes (lenocinium). The institution of the trade intermediary in Roman law is quite well studied in ancient and modern literature. However, there is no major study of this institution in the Polish-language literature. Hence, the aim of the study is primarily to familiarise the Polish reader with such issues as: who the proxeneta was, on what legal basis he acted, the manner of determining his remuneration, and the settlement of disputes between the intermediary and the person to whom he provided professional support. The question of the social evaluation of proxenetae’s activity is another interesting issue addressed in this study. The primary research method used is the legal-historical-dogmatic method. The research was essentially limited to an analysis of three passages by Ulpian preserved in D. 50.14. In addition, as part of the methodology, when analysing the aforementioned fragments, the author relied on their placement by Otto Lenel in the Palingenesia, which undoubtedly constitutes a novelty in the existing Romanist output. The main conclusion of the study is that the proxeneta is the archetype of today’s trade intermediary institution. Предметом цього дослідження є інститут комерційного посередника в римському праві, який називався proxeneta. Після Пунічних воєн Рим перетворився на глобальну державу, що сприяло швидкому економічному розвитку, особливо торгівлі. Купці, які подорожували величезними територіями імперії, потребували підтримки на місцях від людей, знайомих з місцевим законодавством, звичаями і, перш за все, торговельними відносинами. Взірцем для діяльності proxenetae стали особи, які займалися сватанням або пошуком клієнтів для повій (lenocinium). Інститут комерційного посередника в римському праві досить добре розроблений в античній та сучасній літературі. Однак у польськомовній літературі немає ширшого дослідження цього інституту. Тому метою дослідження є насамперед ознайомлення польського читача з такими питаннями, як: хто такий proxeneta, на яких правових засадах він діяв, як визначалася його винагорода, як вирішувалися спори між посередником та особою, участь якої він професійно супроводжував. Цікавим у цьому дослідженні є також питання соціальної оцінки діяльності proxenetae. Основним методом дослідження є юридично-історико-догматичний метод. Дослідження по суті обмежилося аналізом трьох фрагменти з Ульпіана, що збереглися в D. 50.14. Крім того, в рамках методології автор, здійснюючи аналіз згаданих фрагментів, спирався на їхнє розміщення Отто Ленелем у „Палінгенезії”, що, безперечно, є новизною у романістиці. Головний висновок дослідження полягає в тому, що proxeneta є архетипом сучасного інституту комерційного посередника. Предметом данного исследования является институт торгового посредника в римском праве, именуемого proxeneta. После Пунических войн Рим превратился в глобальное государство, что способствовало быстрому развитию экономики, особенно торговли. Купцы, пересекавшие огромные пространства империи, нуждались в поддержке, в лице людей, знакомых с местным законодательством, обычаями и, прежде всего, торговыми отношениями. Прообразом деятельности proxenetae были лица, занимавшиеся сватовством или поиском клиентов для проституток (lenocinium). Институт торгового посредника в римском праве достаточно хорошо разработан в античной и современной литературе, однако в научной литературе на польском языке нет обширного исследования этого института. Поэтому целью исследования является, прежде всего, ознакомление польского читателя с такими вопросами, как: кто такой proxeneta, на каком правовом основании он действовал, как определялось его вознаграждение, как разрешались споры между посредником и лицом, чье участие было профессионально поддержано. Интересен также вопрос о социальной оценке деятельности proxenetae, рассматриваемый в настоящей статье. В качестве основного метода исследования был использован историко-правовой догматический метод. Исследование, по сути, ограничилось анализом трех отрывков Ульпиана, сохранившихся в D. 50.14. Кроме того, в рамках методологии автор, проводя анализ указанных фрагментов, опирался на их размещение Отто Ленелем в Палингенезии, что, несомненно, является новшеством в сегодняшнем романистическом наследии. Основной вывод исследования заключается в том, что proxeneta является архетипом современного института торгового посредника.
  • Item
  • Item
    Epitome Gai seu Liber Gai
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Kulawiak-Cyrankowska. Joanna; Florczak, Kamil; Stacherski, Krystian; Zambrzycka, Barbara
  • Item
    Habilitacyjne perypetie lubelskiego historyka prawa doktora Jana Kamińskiego
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Jońca, Maciej
    Pod koniec lat 20. XX w. Katolicki Uniwersytet Lubelski podjął starania w kierunku umożliwienia uzyskania habilitacji przez historyka prawa – doktora Jana Kamińskiego. Przedsięwzięciu temu sprzyjał prof. Przemysław Dąbkowski, który był mentorem i wychowawcą Jana Kamińskiego. Niestety, mimo wieloletnich starań, lubelskiemu uczonemu nie udało się zdobyć upragnionego tytułu. Materiały archiwalne, zachowane w zbiorach Biblioteki KUL, rzucają nowe światło na tę sprawę. Nie wszyscy byli Kamińskiemu życzliwi i nie wszyscy dotrzymali słowa, obiecawszy mu wsparcie i pomoc. At the end of the 1920s, Catholic University of Lublin made efforts to enable the habilitation of Dr Jan Kamiński, a historian of law. This undertaking was supported by prof. Przemysław Dąbkowski, who was Jan Kamiński’s mentor and tutor. Unfortunately, despite many years of efforts, the Lublin scholar did not succeed in obtaining his rightful title. Archival materials, preserved in the collection of the Library of the Catholic University of Lublin, shed new light on this case. Not everyone wished Kamiński well and not everyone kept their word, having promised him support and assistance. Наприкінці 1920-х років Люблінський католицький університет доклав зусиль, щоб історик права д-р Ян Камінський зміг отримати габілітацію. Цьому сприяв професор Пшемислав Домбковський, який був наставником і викладачем Яна Камінського. На жаль, незважаючи на багаторічні зусилля, люблінському вченому так і не вдалося здобути авторитетний титул. Архівні матеріали, що зберігаються у фондах Бібліотеки КУЛ, проливають нове світло на цю справу. Не всі були добрими до Камінського і не всі дотримали свого слова, пообіцявши йому підтримку і допомогу. В конце 1920-х гг. Люблинский католический университет предпринял усилия, чтобы историк права кандидат наук Ян Каминьски смог получить степень доктора права. Этому начинанию способствовал профессор Пшемыслав Домбковски, который был наставником и воспитателем Яна Каминьского. К сожалению, несмотря на многолетние усилия, люблинскому ученому не удалось получить положенное ему звание. Архивные материалы, хранящиеся в фондах библиотеки Люблинского католического университета, проливают новый свет на это дело. Не все были доброжелательны к Каминьскому и не все сдержали свое слово, пообещав ему поддержку и помощь.
  • Item
    Ius sacrum w rekonstrukcjach Ustawy XII Tablic
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Zabłocka, Maria
    Po zniszczeniu oryginalnych tablic, już w starożytności starano się odtworzyć tekst Ustawy, ale źródła z tego okresu prawie się nie zachowały. Prace Rivaliusa i Alexandra ab Alexandro przytaczają tekst Decemwirów bez stosowania jakiejkolwiek systematyki. Dopiero Oldendorp, Hotomanus, tekst znajdujący się w Corpus Iuris Civilis, a następnie Gothofredus odtwarzają kolejność przepisów w odpowiednim porządku. W pracy Oldendorpa, Hotomanusa i w CIC systematyka oparta jest na podziale na ius sacrum – ius publicum – ius privatum; Gothofredus wziął pod uwagę komentarz Gaiusa, co spowodowało, że ius sacrum – lecz wyłącznie przepisy dotyczące obrzędów pogrzebowych – znalazło się w X tablicy. Powstaje pytanie, co Rzymianie rozumieli pod pojęciem ius sacrum i która z proponowanych palingenezji jest najbliższa mentalności ludzi z V w. przed Chr. After the destruction of the original tables, attempts were made to reconstruct the text of the Law as early as antiquity, but sources from that period have hardly survived. The works of Rivalius and Alexander ab Alexandro cite the text of the Decemviri without using any systematics. Only Oldendorp, Hotomanus, the text found in the Corpus Iuris Civilis (CIC) and then Gothofredus reproduce the correct order of the provisions. In the work by Oldendorp, Hotomanus and in the CIC, the systematics is based on the division into ius sacrum – ius publicum – ius privatum; while Gothofredus took into account the commentary of Gaius, which resulted in the ius sacrum – but only the regulations concerning funeral rites – being placed in Table 10. The question arises as to what the Romans meant by ius sacrum and which of the proposed palingeneses is closest to the mentality of the people of the fifth century BC. Після знищення оригінальних таблиць вчинено в античності спроби реконструювати текст Закону, але джерел цього періоду майже не збереглося. Праці Рівалія та Александра аб Александро цитують текст Десятикнижжя без використання будь-якої систематики. Лише Ольдендорп, Хотоман, текст знайдений у Corpus Iuris Civilis, а потім Готофред відтворюють порядок положень у правильній послідовності. У праці Олдендорпа, Хотомануса і в CIC систематика базується на поділі на ius sacrum – ius publicum – ius privatum; Готфред взяв до уваги коментар Гая, в результаті чого ius sacrum – але тільки норми, що стосуються похоронних обрядів – було розміщено в X таблиці. Виникає питання, що римляни мали на увазі під ius sacrum і яка із запропонованих палінгенезій є найбільш близькою до ментальності людей V століття до н.е. После уничтожения оригинальных таблиц предпринимались попытки реконструировать текст Закона в античности, но источники этого периода почти не сохранились. В работах Ривалиуса и Александра аб Александро приводится текст Децемвиров без использования какой-либо систематики. Только Ольдендорп, Готоманус, текст, содержащийся в Corpus Iuris Civilis, и затем Готофредус воспроизводят порядок положений в правильной последовательности. В работе Ольдендорпа, Готомануса и в Corpus Iuris Civilis, систематика основана на разделении на ius sacrum – ius publicum – ius privatum; Готофредус принял во внимание комментарий Гая, в результате чего ius sacrum – но только положения, касающиеся погребальных обрядов – были помещены в X таблицу. Возникает вопрос, что римляне подразумевали под ius sacrum и какая из предложенных палингенез наиболее близка к менталитету людей V в. до н. э.
  • Item
    J. Misztal-Konecka, I. Leraczyk, M. Wójcik, Rzymskie prawo prywatne. Kazusy i ćwiczenia, Wolters Kluwer, Warszawa 2023
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Nancka, Grzegorz
    Recenzja książki: Misztal-Konecka, I. Leraczyk, M. Wójcik, Rzymskie prawo prywatne. Kazusy i ćwiczenia, Wolters Kluwer, Warszawa 2023, ss. 232. Reviev of the book: Misztal-Konecka, I. Leraczyk, M. Wójcik, Roman Private Law. Case Studies and Exercises, Wolters Kluwer, Warsaw 2023, pp. 232. Рецензія на книгу: Й. Мішталь-Конецка, І. Лерачик, М. Вуйцік, Римське приватне право. Казуси та вправи, Wolters Kluwer, Варшава 2023, 232 сторінки. Обзор книг: Й. Мишталь-Конецка, И. Лерачик, М. Вуйчик, Римское частное право. Казусы и упражнения, Wolters Kluwer, Варшава 2023, 232 стр.
  • Item
    Kilka refleksji nad systematyką rzymskiego prawa prywatnego
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Kuryłowicz, Marek
    W artykule naszkicowano ważne merytorycznie kwestie, wynikające z prowadzonej w nauce prawa rzymskiego dyskusji nad systematyką Instytucji, która przetrwała od czasów klasycznych do systematyki pandektowej w wieku XVIII. Nie jest to systematyka wyczerpująca ani jednolita, i dlatego można zastanowić się nad opracowaniem pełnej systematyki instytucjonalnej rzymskiego prawa prywatnego. This article outlines substantively important issues arising from the discussion in Roman law scholarship on the systematics of Institutes, which survived from classical times to the pandect systematics of the eighteenth century. It is not an exhaustive or unified systematics, and therefore one may consider developing a complete institutional systematics of Roman private law. У цій статті розглядаються важливі по суті питання, що випливають з дискусії в науці римського права щодо систематики інститутів, які збереглися від класичних часів до пандектної систематики вісімнадцятого століття. Вона не є вичерпною або уніфікованою систематикою, i тому можна замислитися над розробкою повної інституційної систематики римського приватного права. В данной статье излагаются важные вопросы, возникающие в ходе дискуссии в науке римского права о систематике Институций, сохранившейся с классических времен до пандектной систематики XVIII века. Эта систематика не является ни исчерпывающей, ни единообразной, и поэтому можно подумать о разработке полной институциональной систематики римского частного права.
  • Item
    List Hadriana o sprzedaży ryb w Eleusis IG II² 1103. Tekst, tłumaczenie, komentarz
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Tadajczyk, Konrad
    W czasie swojego panowania cesarz Hadrian poświęcił wiele uwagi zaopatrzeniu w żywność miast państwa rzymskiego. Na podstawie inskrypcji IG II² 1103 autor omawia regulację cesarza dotyczącą handlu rybami w Atenach i ograniczenia roli pośredników w celu obniżenia cen. During his reign, Emperor Hadrian paid much attention to the food supply of the Roman cities. Based on the inscription IG II² 1103, the author discusses the emperor’s regulation of the fish trade in Athens and the restriction of the role of middlemen in order to reduce prices. Під час свого правління імператор Адріан багато уваги приділяв продовольчому забезпеченню міст Римської держави. На основі напису IG II² 1103 автор обговорює регулювання імператором торгівлі рибою в Афінах та обмеження ролі посередників з метою зниження цін. Во время своего правления император Адриан уделял большое внимание продовольственному снабжению городов Римского государства. На основе надписи IG II² 1103 автор рассматривает регулирование императором торговли рыбой в Афинах и ограничение роли посредников с целью снижения цен.
  • Item
    Magia w Kazaniach Cezarego z Arles
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Stodulska, Irmina
    Cezary z Arles był jedną z najwybitniejszych postaci swoich czasów. Starał się wpływać na postępowanie podległej mu społeczności poprzez żarliwe i głęboko przemyślane kazania. Jednymi z poruszanych w nich zagadnień były różnego rodzaju praktyki magiczne. Duchowny piętnował m.in.: wróżenie z wnętrzności zwierząt (haruspicia), wróżenie z zachowania ptaków (auguria) czy astrologię, a także zwracanie się do zamawiaczy, czarnoksiężników, wróżących z losów oraz wieszczków. Zdaniem biskupa Arles wszelkiego typu magiczne aktywności łączyło jedno – związek z działalnością diabła. Przedmiotem prowadzonych w niniejszym artykule rozważań są praktyki magiczne, które w Kazaniach galijskiego kaznodziei zostały uznane za szkodliwe. Zastosowano metody historyczną, porównawczą i filologiczną. Caesarius of Arles was one of the most prominent figures of his time. He sought to influence the behaviour of his subordinate community through impassioned and deeply thoughtful sermons. Various types of magical practices were among the issues addressed in them. Among other things, he condemned: divination by examining the entrails of animals (haruspicia), divination by examining the behaviour of birds (auguria) or astrology, as well as the use of conjurers, sorcerers, fortune-tellers and soothsayers. According to the Bishop of Arles, all forms of magical activities shared one characteristic – a link to the activity of the devil. The focus of this article is the magical practices that were considered harmful in Sermons by the Gallic preacher. The author employs historical, comparative and philological methods. Цезарій Арльський був однією з найвидатніших постатей свого часу. Він прагнув впливати на поведінку підвладної йому громади за допомогою пристрасних і глибокодумних проповідей. Серед питань, що розглядалися в них, були різні види магічних практик. Серед іншого, він засуджував ворожіння на нутрощах тварин (гаруспіція), ворожіння на поведінці птахів (авгурія) та астрологію, а також користування послугами звідників, чаклунів, ворожбитів і віщунів. На думку єпископа Арльського, всі види магічної діяльності мали одну спільну рису – зв’язок з діяльністю диявола. Предметом цієї статті є магічні практики, які вважалися шкідливими у проповідях галльського проповідника. Використано історичний, порівняльний та філологічний методи. Цезарий Арелатский был одним из самых выдающихся деятелей своего времени. Он стремился повлиять на поведение подчиненной ему общины с помощью проникновенных и глубоко продуманных проповедей. Среди вопросов, затрагиваемых в них, были различные виды магических практик. Среди прочего он осуждал гадание по внутренностям животных (haruspicia), гадание по поведению птиц (auguria) и астрологию, а также использование услуг заклинателей, колдунов, магов, гадателей и прорицателей. По мнению епископа Арля, все виды магической деятельности имели одну общую черту – связь с деятельностью дьявола. Предметом данной статьи являются магические практики, которые считались вредными в Проповедях галльского проповедника. Использованы исторический, сравнительный и филологический методы.
  • Item
    Prawa auguralne i pontyfikalne w Noctes Atticae Aulusa Gelliusa
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Zabłocki, Jan
    W archaicznym zbiorze Noctes Atticae Aulusa Gelliusa znalazły się ‒ wśród wielu ciekawych wiadomości, z różnych dziedzin wiedzy z minionej przeszłości, także te traktowane przez współczesnych mu jako bezużyteczne lub trudne do zrozumienia ‒ nieliczne wzmianki poświęcone rzadko poruszanym zagadnieniom prawa auguralnego i pontyfikalnego. Dzięki Gelliusowi zachowały się fragmenty zaginionych dzieł różnych autorów, które dotyczą, kompetencji kapłanów i ich udziału w obrzędach sakralnych takich jak: auspicia, adrogatio, testamentum calatis comitiis, inaugurationes regum et pontificum, captio dziewcząt do służby świątyni Westy, formuła iusiurandum żołnierzy i te wygłaszane przez fecjałów związane z przygotowaniem do wojny. The archaic collection Noctes Atticae by Aulus Gellius contained – among a wealth of interesting information in various fields of knowledge from the past – also those few mentions devoted to the rarely addressed issues of augural and pontifical law, treated by his contemporaries as useless or difficult to understand. Gellius has preserved fragments of lost works by various authors that deal with the powers of priests and their participation in sacred rites, such as the auspicia, adrogatio, testamentum calatis comitiis, inaugurationes regum et pontificum, captio of girls for the service in the temple of Vesta, the iusiurandum formula of soldiers, and those recited by the fetials related to preparation for war. Серед багатьох цікавих фрагментів інформації з різних галузей знань минулого, поміщених в архаїчній збірці Noctes Atticae Авла Геллія, можна також знайти і ті, які його сучасники вважали непотрібними або важкозрозумілими. Тут маємо на увазі кілька згадок, присвячених рідко обговорюваним питанням авгурального та понтифікального права. Завдяки Геллію збереглися фрагменти втрачених творів різних авторів, що стосуються компетентності священиків та їхньої участі у священних обрядах, напр.: auspicia, adrogatio, testamentum calatis comitiis, inaugurationes regum et pontificum, captio дівчат для служіння у храмі Вести, формула iusiurandum жовнірів, а також такі, що виголошувалися феціалами, пов’язані з підготовкою до війни. Архаический сборник Noctes Atticae Авла Геллия содержит ‒ среди множества интересных сведений из различных областей знаний об историческом прошлом ‒ также несколько упоминаний, которые его современники считали бесполезными или сложными для понимания, посвященных редко затрагиваемым вопросам авгуральных и понтификальных прав. Благодаря Геллию сохранились фрагменты утраченных произведений различных авторов, посвященных компетенциям жрецов и их участию в священных обрядах, таких как auspicia, adrogatio, testamentum calatis comitiis, inaugurationes regum et pontificum, captio девочек для службы в храме Весты, формула iusiurandum для солдат и те, которые произносили фециалы в связи с подготовкой к войне.
  • Item
    Prawnicza prawda vs. algorytmizacja prawa. Refleksje płynące z określania granic odpowiedzialności komodatariusza w tradycji romanistycznej
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Dajczak, Wojciech
    Przedstawione w artykule źródła antycznego prawa rzymskiego i ius commune do początku XVIII w. dotyczą pytania o to, czy komodatariusz może być zobowiązany do naprawiania szkody wynikłej z utraty przekazanej mu rzeczy, gdy jest to następstwem działania siły wyższej. Pokazują one, że odpowiedź na to pytanie łączono z poszukiwaniem prawniczej prawdy (Ulpian), jak i oczywistości wynikającej z wprowadzenia do rozumowania prawniczego rachunku prawdopodobieństwa (Bernoulli). Obok takich rozumowań spotykamy w ius commune i w szkole prawa natury inne sposoby racjonalnego wspierania lub krytyki opinii Ulpiana (Bartolus, Stryk, Struve, Pufendorf). Punktem ciężkości artykułu nie jest jednak kontrakt użyczenia, a rozumowania prawnicze. W niniejszym studium zwrócono uwagę na ułomność gwarantowania pewności w rozumowaniu Ulpiana zakładającym istnienie prawniczej prawdy, jak i w rozumowaniu Bernoulliego, który chciał z wykorzystaniem matematyki usunąć niepewność, jaką pozostawia odwoływanie się do racjonalności lub słuszności. Omawiany przypadek odpowiedzialności komodatariusza dał podstawy ogólniejszej refleksji. Na przedstawione źródła można spojrzeć jak na dane. Digitalizacja tekstów prawnych i ich przetwarzanie w charakterze danych otwierają nowe możliwości korzystania także z doświadczenia prawnego. Przedstawione pars pro toto dziedzictwo prawa rzymskiego jest argumentem na rzecz uznania koniecznej elastyczności rozumowań prawniczych. Jednocześnie pokazuje potencjał wspierania racjonalności w ramach tej elastyczności. This article presents sources from ancient Roman law and the ius commune up to the early 18th century which address the question of whether a commodatarius (borrower in a loan for use) shall be liable for damage resulting from the loss of an item handed over to them when this is a consequence of force majeure. They show that the answer to this question was linked to the search for legal truth (Ulpian), as well as the obviousness resulting from the introduction of the calculus of probability into legal reasoning (Bernoulli). Alongside such reasoning, we find in the ius commune and in the natural school of law other ways of rationally supporting or criticising Ulpian’s opinion (Bartolus, Stryk, Struve, Pufendorf). The focus of the article, however, is not the contract of loan for use but the legal reasoning. This study highlights the deficiency of guaranteeing certainty in Ulpian’s reasoning assuming the existence of legal truth, as well as in Bernoulli’s reasoning, which sought to remove, through the use of mathematics, the uncertainty left by appeals to rationality or equity. The case of the liability of the commodatarius discussed here provided the basis for a more general reflection. The sources presented can be viewed as data. The digitisation of legal texts and their processing as data open up new possibilities to benefit from the legal experience as well. The experience of Roman law, presented in the article as pars pro toto, is an argument for the recognition of the need for flexibility of legal reasoning. At the same time, it shows the potential for promoting rationality within this flexibility. Наведені в даній статті джерела давньоримського права та ius commune до початку XVIII століття стосуються питання про те, чи може комодатор бути зобов’язаним відшкодувати шкоду, спричинену втратою речі, переданої йому, у випадку, якщо це є результатом форс-мажорних обставин. Згадані джерела показують, що відповідь на це питання була пов’язана з пошуком юридичної істини (Ульпіан), а також очевидності, що випливала з уведення обчислення ймовірності в юридичні міркування (Бернуллі). Поряд з такими міркуваннями, як в ius commune, так і в школі природного права, ми знаходимо інші способи раціональної підтримки або критики думки Ульпіана (Бартоло да Сассоферрато, Стрік, Струве, Пуфендорф). У центрі уваги статті, однак, не договір позики, а юридичні міркування. Це дослідження привертає увагу до слабкості гарантування визначеності в міркуваннях Ульпіана, який припускав існування юридичної істини, а також в міркуваннях Бернуллі, який, у свою чергу, хотів усунути невизначеність, залишену шляхом звернення до раціональності чи справедливості, за допомогою математики. Обговорений випадок відповідальності комодатора став основою для більш загальних роздумів. Представлені джерела можна розглядати як дані. Оцифровка юридичних текстів та їх обробка відкриває нові можливості для використання юридичного досвіду. Досвід римського права, представлений у статті як pars pro toto, є аргументом для визнання необхідної гнучкості правової аргументації, а також демонструє потенціал для підтримки раціональності в рамках цієї гнучкості. Представленные в статье источники древнеримского права и ius commune до начала XVIII века посвящены вопросу о том, может ли коммодатарий (ссудополугатель) быть обязан возместить вред от потери переданной ему вещи, когда это является следствием форс-мажорных обстоятельств. Они показывают, что ответ на этот вопрос был связан с поиском юридической истины (Ульпиан), а также с очевидностью, возникшей в результате введения исчисления вероятности в юридические рассуждения (Бернулли). Наряду с подобными рассуждениями в ius commune и в школе естественного права мы находим и другие способы рациональной поддержки или критики взглядов Ульпиана (Бартолус, Штрик, Струве, Пуфендорф). Однако в центре внимания статьи находится не договор ссуды, а юридическая аргументация. Данное исследование подчеркивает ущербность гарантии определенности в рассуждениях Ульпиана, предполагающих существование юридической истины, а также в рассуждениях Бернулли, который стремился устранить неопределенность, оставленную в результате аргументации в пользу рациональности или правоты, с помощью математики. Рассматриваемый случай ответственности комодатария послужил основой для более общих размышлений. Представленные источники можно рассматривать как данные. Оцифровка правовых текстов и их обработка в качестве данных открывают новые возможности для использования юридического опыта. Опыт римского права, представленный в статье как pars pro toto, является аргументом в пользу признания необходимой эластичности юридической аргументации. В то же время он демонстрирует потенциал поддержки рациональности в рамках этой эластичности.
  • Item
    Proces rzymsko-kanoniczny dla kodyfikacji polskiej procedury sądowej sprzed 500 lat
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Longchamps de Bérier, Franciszek
    Skodyfikowana w 1523 r. polska procedura cywilna okazała się zwięzła – na Formula processus złożyło się 111 artykułów, zredagowanych w języku łacińskim na wzór rzymskich kodyfikacji. Średniowieczne prawo procesowe kształtowane było w Europie przez zasady, instytucje i paradygmaty, które wywodziły się z rzymskiego procesu kognicyjnego oraz z prawa kanonicznego. Ze względu na oba te korzenie, klasyczny proces kościelny nazywany jest procesem rzymsko-kanonicznym. Charakteryzujące go trzy zasady: dyspozytywność, kontradyktoryjność i pisemność oraz możliwość wnoszenia apelacji, przyczyniły się do nadania nowoczesnego kształtu polskiej kodyfikacji procesu cywilnego, której dokonano w złotej epoce jagiellońskiej. In Poland, codifiers began their activities in 1523 by collecting civil procedural law in the Formula processus. Due to its origin in two roots: ancient Roman law and canon law, we refer to the classical ecclesiastical process as Procedural Roman-Canonical law. This procedural law was always characterized by three fundamental distinguishing principles: the dispositive principle, the adversarial principle and the principle of written proceedings. The principles and the appeal, known from the cognitio procedure, helped to shape the codification of Polish civil process, serving the rule of law in Poland of the Jagiellonian Golden Age. Польський цивільний процес, кодифікований у 1523 році, виявився лаконічним – Formula processus складалася зі 111 статей, відредагованих латинською мовою за зразком римських кодифікацій. Середньовічне процесуальне право формувалося в Європі на основі принципів, інститутів та парадигм, що походили з римського пізнавального процесу та канонічного права. Завдяки обом цим кореням класичний церковний процес називають римсько-канонічним процесом. Три принципи, які його характеризують, – це: диспозитивність, контракдиторність і письмовість, а також можливість апеляції, сприяли формуванню сучасної форми польської кодифікації цивільного процесу, яка була здійснена в золоту епоху Ягеллонів. Польская гражданская процедура, кодифицированная в 1523 году, оказалaсь лаконичной – Formula processus состояла из 111 статей, отредактированных на латыни по образцу римских кодификаций. Средневековое процессуальное право формировалось в Европе под влиянием принципов, институтов и парадигм, восходящих к римскому когниционному процессу и каноническому праву. Из-за обоих этих истоков классический церковный процесс называют римско-каноническим процессом. Три характеризующих его принципа: диспозитивность, состязательность и письменность, а также возможность обжалования способствовали формированию современной формы польской кодификации гражданского процесса, которая была осуществлена в золотую эпоху Ягеллонов.
  • Item
    The principles of property law according to William Blackstone - preliminary observations
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Korporowicz, Łukasz
    According to many legal historians nothing spectacular occurred during the eighteenth century in English legal history. However, this view ignores theefforts which were made in respect of systematisation during this period. This article takes the position that during the eighteenth century it is possible to observe major attempts to formulate clear new legal doctrines, and to put in order those that already existed. This process occurred in various branches of the law. One of the most characteristic and significant branches of English common law was real property. The initial view taken in this article is analysed against the benchmark of certain general themes (hereinafter referred to as ‘principles’) associated with real property by reference to theoretical statements made by William Blackstone during his common law lectures which were immortalised in the Commentaries on the Law of England. Zdaniem wielu historyków prawa, w osiemnastym stuleciu nie wydarzyło się nic spektakularnego w obszarze historii prawa angielskiego. W rzeczywistości jednak, ten pogląd umniejsza dążeń systematyzacyjne następujące w tej epoce. W artykule przyjmuje się, że w osiemnastym stuleciu możliwe jest dostrzeżenie poważnych oznak kształtowania się nowych przejrzystych doktryn praw oraz porządkowania tych, które istniały już wcześniej. Proces ten występował w odniesieniu do różnych gałęzi prawa. Jedną z najbardziej charakterystycznych i szczególnych gałęzi angielskiego common law było prawo własności ziemskiej. Pierwotne założenie artykułu zostało poddane analizie poprzez jego porównanie z naczelnymi motywami (nazywanymi ‘pryncypiami’) związanymi z prawem własności ziemskiej wynikającymi z wypowiedzi Williama Blackstone’a wygłoszonymi w trakcie wykładów poświęconych common law, a utrwalonych w jego Commentaries on the Laws of England. На думку багатьох істориків права, в XVIII столітті в історії англійського права не відбулося нічого вражаючого. Насправді, однак, така точка зору применшує помітне прагнення до систематизації, яке мало місце саме в ту епоху. У даній статті підкреслюється, що у вісімнадцятому столітті можна побачити серйозні ознаки формування нових, чітких доктрин права, а також переосмислення тих, що вже існували. Цей процес відбувався в різних галузях права. Однією з найбільш характерних і своєрідних галузей англійського загального права (common law) було право землеволодіння. Вихідне положення статті аналізується шляхом порівняння з провідними мотивами (так званими принципами), пов’язаними з землеволодінням, що випливають з тез Вільяма Блекстоуна, які він викладав під час своїх лекцій із загального права і записав у своїх Коментарях до законів Англії (Commentaries on the Laws of England). По мнению многих историков права, в XVIII веке в области истории английского права не произошло ничего выдающегося. Однако в действительности такое восприятие недооценивает стремление к систематизации, имевшее место в ту эпоху. В статье высказывается предположение, что в XVIII веке можно обнаружить серьезные признаки формирования новых, прозрачных доктрин права и упорядочивания уже существовавших. Этот процесс происходил в области различных отраслей права. Одной из наиболее характерных и специфических отраслей английского common law было право собственности на землю. Исходная предпосылка статьи анализируется путем сопоставления с основными мотивами (так называемыми принципами), связанными с правом собственности на землю, вытекающими из тезисов Уильяма Блэкстоуна, прочитанных им на лекциях по common law и зафиксированных в его Commentaries on the Laws of England.
  • Item
    Zagadnienie testamentów wspólnych w prawie rzymskim
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Świrgoń-Skok, Renata
    W niniejszym artykule zostało przybliżone zagadnienie testamentów wspólnych, przez które należy rozumieć takie testamenty, których treść obejmowałaby rozrządzenia na wypadek śmierci więcej niż jednego spadkodawcy. Przyjęta w prawie rzymskim zasada swobody testowania spowodowała odrzucenie instytucji testamentów wspólnych. Nie wydaje się także, że możliwość przygotowania testamentu wzajemnego przez małżonków, jaką dawała konstytucja cesarza Walentyniana III z roku 446, oraz udogodnienia co do formy, jak i treści w zakresie testamentów żołnierskich stanowią podstawę do jednoznacznego stwierdzenia, że praktyka sądowa na przestrzeni wieków wyjątkowo dopuszczała takie testamenty. This article discusses the issue of joint wills, which are to be understood as wills whose content includes the disposals in the event of the death of more than one testator. The principle of testamentary freedom adopted in Roman law led to the rejection of the institution of joint wills. Nor does it appear that the possibility for spouses to prepare joint wills, as offered by the constitution of Emperor Valentinian III in 446, and the facilities in terms of form and content of soldier wills provide a basis for the unequivocal conclusion that judicial practice over the centuries has exceptionally permitted such wills. У даній статті розглядається питання спільних заповітів, під якими слід розуміти такі заповіти, зміст яких включав би розпорядження на випадок смерті більше ніж одного спадкодавця. Прийнятий у римському законодавстві принцип свободи заповідання призвів до відмови від інституту спільних заповітів. Не видається також, що передбачена конституцією імператора Валентиніана ІІІ 446 р. можливість складання взаємного заповіту подружжям, а також умови щодо форми та змісту заповіту воїнів, є підставою для однозначного твердження про те, що судова практика протягом століть винятково допускала такі заповіти. В настоящей статье рассматривается вопрос о совместных завещаниях, под которыми следует понимать завещания, содержание которых включало бы распоряжения на случай смерти более чем одного завещателя. Принцип свободы завещания, принятый в римском праве, привел к отказу от института совместных завещаний. Не представляется также, что возможность составления супругами взаимного завещания, которую предоставила конституция императора Валентиниана III от 446 г., а также наличие облегчений как в отношении формы, так и содержания для солдатских завещаний дают основание для однозначного вывода о том, что судебная практика на протяжении веков в исключительных случаях допускала такие завещания.
  • Item
    Ze spuścizny profesora Cezarego Kunderewicza. Jan Kodrębski i Cezary Kunderewicz w Katedrze Prawa Rzymskiego Uniwersytetu Łódzkiego
    (Wydawnictwo KUL, 2024) Pikulska-Radomska, Anna; Skrzywanek-Jaworska, Dagmara
    Przedmiotem artykułu jest prześledzenie relacji zachodzących pomiędzy profesorami Cezarym Kunderewiczem (1912-1990) i Janem Kodrębskim (1936-1997). Analiza została przeprowadzona w oparciu o ich korespondencję, w szczególności listy J. Kodrębskiego zachowane w prywatnym archiwum C. Kunderewicza, które trafiło do Katedry Prawa Rzymskiego UŁ dzięki uprzejmości jego córki, Teresy Kuderewicz CR. Listy pochodzące z lat 1971-1990, obok informacji o łączących profesorów relacjach i podziale zadań w Katedrze Prawa Rzymskiego UŁ, są świadectwem sympatii i szacunku, jakimi panowie się darzyli. The purpose of this article is to trace the relationship between Professors Cezary Kunderewicz (1912-1990) and Jan Kodrębski (1936-1997). The analysis is based on their correspondence, in particular the letters of J. Kodrębski preserved in the private archive of C. Kunderewicz, which found their way to the Department of Roman Law at the University of Lodz courtesy of his daughter, Teresa Kuderewicz CR. The letters, dating from 1971 to 1990, in addition to information on the relations between the professors and the division of tasks at the Department of Roman Law at the University of Lodz, are a testimony of the affection and respect that the gentlemen had for each other. Мета статті – простежити взаємини між професорами Цезарем Кундеревичем (1912-1990) і Яном Кодренбським (1936-1997). Аналіз ґрунтується на їхньому листуванні, зокрема листах Я. Кодренбського, що збереглися у приватному архіві Ц. Кундеревича, якi потрапили на Кафедру римського права Університету в Лодзі завдяки його доньці, Терезі Кудеревич. Листи, датовані 1971-1990 роками, окрім інформації про стосунки між професорами та розподіл завдань на Кафедрі римського права Лодзинського університету, є свідченням прихильності та поваги, які панове відчували один до одного. Цель данной статьи – проследить отношения между профессорами Цезарием Кундеревичем (1912-1990) и Яном Кодрембским (1936-1997). Анализ основан на их переписке, в частности на письмах Я. Кодрембского, хранящихся в частном архиве Ц. Кундеревича, которые попали на кафедру римского права Лодзинского университета благодаря его дочери, Терезе Кундеревич из Конгрегации Сестер Воскресения Господнего Нашего Иисуса Христа. Письма, датированные 1971-1990 годами, в дополнение к информации об отношениях между профессорами и распределении задач на кафедре римского права Лодзинского университета, свидетельствуют о привязанности и уважении, которые господа испытывали друг к другу.